Медична реабілітація по-новому
Українське суспільство нині лише вчиться розуміти, що таке інклюзивність та толерантність до людей з особливими потребами. Та й самі ці терміни не так давно увійшли до словарного запасу і вжитку наших громадян. У «спадок» від радянської влади ми отримали звичку «ховати» людей з інвалідністю. Усіх, хто не відповідав критеріям норми, «закривали» у закладах десь подалі від очей. Найгіршим і болючим є те, що в цій системі були діти, які все своє життя мусили провести в ізоляції від соціуму, а відтак й ніколи не мали не те, що шансу стати повноцінними його членами, а бодай якось у нього інтегруватися. Озброївшись тезою, що треба змінювати старі принципи, і що лише інклюзивне суспільство можна назвати цивілізованим, МОЗ України має на меті найближчим часом запровадити новий підхід до медичної реабілітації в цілому.
За даними ВООЗ понад 1 млрд людей у світі мають ту чи іншу форму інвалідності. В Україні станом на початок 2019 року налічувалося 2,6 млн людей з інвалідністю, із них 161 тис. – діти. Більшість із них потребують якісної та доказової реабілітації. У міністерстві знають, що нині система реабілітаційної медицини є досить фрагментарною, в ній практично не застосовується мультидисциплінарний підхід. Проте вчасно надана допомога запобігає виникненню у людини обмежень, що призводять до інвалідності, сприяє максимально можливому відновленню функцій організму та пристосуванню до активного повноцінного життя. Тому у МОЗ наголошують, що «лікування» ваннами з глиною, парафіном чи струмом, тобто методами, що не мають доведеної ефективності, мають залишитися назавжди у минулому. Майбутнє системи медичної реабілітації – доказова реабілітація на основі мультидисциплінарного підходу і команди фахівців.
Наразі вже затверджено план заходів із впровадження в Україні МКФ (Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я та Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я дітей і підлітків). МКФ – це класифікатор, який використовують в усіх розвинених країнах лікарі, педагоги, спеціалісти з реабілітації та психологи, проте який сам не є інструментом оцінювання. Функціонування та обмеження життєдіяльності через Міжнародну класифікацію функціонування розглядають як взаємодія між навколишнім середовищем та станом здоров’я людини, і тому класифікатор створює більш інтегроване розуміння стану здоров’я, надає можливість краще планували лікування, реабілітацію та створення послуг для людей із хронічними захворюваннями або інвалідністю.
Також до Номенклатури лікарських спеціальностей додана «Фізична та реабілітаційна медицина» і введено кваліфікаційні характеристики більшості фахівців реабілітації: лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, фізичного терапевта (професіонал у галузі охорони здоров’я, який займається визначенням і максимальним покращенням якості життя та рухового потенціалу людини в процесі розвитку, профілактики, лікування/втручання, абілітації та реабілітації у сфері фізичного, психологічного, емоційного та соціального благополуччя), ерготерапевта (професіонал у галузі охорони здоров’я, що займається не лише відновленням втрачених чи обмежених функції руху та координації, але і заново навчає людину жити в нових для неї умовах, допомагаючи їй досягти максимальної самостійності та незалежності в побуті, працювати, розважатися, освоювати нові хобі та спілкуватися), асистента фізичного терапевта, асистента ерготерапевта.
У перспективі є ще й реформування медико-соціальної експертизи (уже розроблено проект Концепції), яка змінює підхід до інвалідності - пацієнт має отримувати послуги з медичної реабілітації з моменту виникнення проблеми зі здоров’ям до максимально можливого рівня відновлення функціонування, а не лише після встановлення статусу інвалідності.
Також відомо, що вже у 2020 році реабілітація буде включена до Програми медичних гарантій. На неї у держбюджеті виділено 449 мільйонів гривень.
У світі про медичну реабілітацію вперше заговорили після Першої світової війни. «У медицині до осіб із фізичними обмеженнями термін «реабілітація» почали вживати з 1918 року, коли в Нью-Йорку організували Інститут Червоного Хреста для інвалідів, – розповідає Ірина Берлінець, науковець Львівської медичної академії ім. А. Крупинського. – Підходи й ідеологія реабілітації еволюціонували. Так, у 40-х роках XX ст. найбільшу увагу приділяли спостеріганню за хворими та постраждалими, з 50-х років поглиблювалося розуміння щодо інтеграції інвалідів у суспільство, а в 70-80-ті роки цей напрямок було спрямовано на адаптацію зовнішнього середовища до осіб із фізичними обмеженнями та розробку проблеми професійної адаптації. У країнах Євросоюзу медична реабілітація є окремою, незалежною медичною спеціальністю, яка сконцентрована на просуванні фізичного та когнітивного функціонування, активностей, участі (включаючи якість життя) та модифікацію особистісних та оточуючих (середовище) чинників.
Спеціалісти з медичної реабілітації у своїй роботі базуються на цілісному підході до осіб із гострими та хронічними станами, наприклад, із м’язовоскелетними та неврологічними проблемами, після ампутацій, із дисфункцією тазових органів, кардіо-респіраторною недостатністю та порушеннями внаслідок хронічного болю чи раку. Лікарі-реабілітологи працюють у різноманітних установах - від гострих блоків до суспільних закладів. Вони використовують спеціальні діагностичні інструменти та з реабілітаційною метою застосовують засоби, що включають фармакологічні, фізичні, технічні, освітні та професійні втручання.
На Заході (Європа, США) хворий після операції не лежить 7-14 днів в палаті і не займає ліжко, не витрачають кошти на його харчування, як це відбувається в Україні, а направляють в реабілітаційне відділення, де він займається з лікарем-реабілітологом лише 2-3 години на день. Крім того, науково доведено, що, якщо людина 3 тижні не займається реабілітацією, а просто лежить, вона втрачає близько 30-40% своїх функціональних можливостей і реабілітологу на пізніших термінах важче працювати. У Європі та США в кожній лікарні існують великі реабілітаційні центри, де працюють висококваліфіковані лікарі-реабілітологи. Хворого на 3-4 день після операції направляють туди. Це значно спрощує лікування, економить час хворого і веде до швидшого одужання. В Україні ж хворий після довготривалого перебування в лікарні, сам повинен собі шукати реабілітолога. Латвія, приміром, розпочала реформування реабілітаційної медицини ще 20 років тому. Почали з освіти майбутніх фахівців, на що держава виділила значні обсяги фінансування.
Зараз в Латвії функціонують дві системи – санаторно-курортна і нова мультидисциплінарна. У всіх санаторіях створено мультидисциплінарноі команди, які ефективно надають послуги медичної реабілітації, однак, поряд з ними ще залишилися лікарі старої системи. Держава виділяє кошти на впровадження нової методики медичної реабілітації, проте, якщо пацієнт хоче користуватися старими методами, то оплачує ці послуги самостійно», – зазначає Берлінець.
Отож, перспективи у сфері медичної реабілітація Україна має доволі значні. Головне – не просто говорити про це на усіх щаблях влади, а підкріплювати слова діями і доводити початі справи до результативного кінця.
За даними ВООЗ понад 1 млрд людей у світі мають ту чи іншу форму інвалідності. В Україні станом на початок 2019 року налічувалося 2,6 млн людей з інвалідністю, із них 161 тис. – діти. Більшість із них потребують якісної та доказової реабілітації. У міністерстві знають, що нині система реабілітаційної медицини є досить фрагментарною, в ній практично не застосовується мультидисциплінарний підхід. Проте вчасно надана допомога запобігає виникненню у людини обмежень, що призводять до інвалідності, сприяє максимально можливому відновленню функцій організму та пристосуванню до активного повноцінного життя. Тому у МОЗ наголошують, що «лікування» ваннами з глиною, парафіном чи струмом, тобто методами, що не мають доведеної ефективності, мають залишитися назавжди у минулому. Майбутнє системи медичної реабілітації – доказова реабілітація на основі мультидисциплінарного підходу і команди фахівців.
Наразі вже затверджено план заходів із впровадження в Україні МКФ (Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я та Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я дітей і підлітків). МКФ – це класифікатор, який використовують в усіх розвинених країнах лікарі, педагоги, спеціалісти з реабілітації та психологи, проте який сам не є інструментом оцінювання. Функціонування та обмеження життєдіяльності через Міжнародну класифікацію функціонування розглядають як взаємодія між навколишнім середовищем та станом здоров’я людини, і тому класифікатор створює більш інтегроване розуміння стану здоров’я, надає можливість краще планували лікування, реабілітацію та створення послуг для людей із хронічними захворюваннями або інвалідністю.
Також до Номенклатури лікарських спеціальностей додана «Фізична та реабілітаційна медицина» і введено кваліфікаційні характеристики більшості фахівців реабілітації: лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, фізичного терапевта (професіонал у галузі охорони здоров’я, який займається визначенням і максимальним покращенням якості життя та рухового потенціалу людини в процесі розвитку, профілактики, лікування/втручання, абілітації та реабілітації у сфері фізичного, психологічного, емоційного та соціального благополуччя), ерготерапевта (професіонал у галузі охорони здоров’я, що займається не лише відновленням втрачених чи обмежених функції руху та координації, але і заново навчає людину жити в нових для неї умовах, допомагаючи їй досягти максимальної самостійності та незалежності в побуті, працювати, розважатися, освоювати нові хобі та спілкуватися), асистента фізичного терапевта, асистента ерготерапевта. У перспективі є ще й реформування медико-соціальної експертизи (уже розроблено проект Концепції), яка змінює підхід до інвалідності - пацієнт має отримувати послуги з медичної реабілітації з моменту виникнення проблеми зі здоров’ям до максимально можливого рівня відновлення функціонування, а не лише після встановлення статусу інвалідності.
Також відомо, що вже у 2020 році реабілітація буде включена до Програми медичних гарантій. На неї у держбюджеті виділено 449 мільйонів гривень.
У світі про медичну реабілітацію вперше заговорили після Першої світової війни. «У медицині до осіб із фізичними обмеженнями термін «реабілітація» почали вживати з 1918 року, коли в Нью-Йорку організували Інститут Червоного Хреста для інвалідів, – розповідає Ірина Берлінець, науковець Львівської медичної академії ім. А. Крупинського. – Підходи й ідеологія реабілітації еволюціонували. Так, у 40-х роках XX ст. найбільшу увагу приділяли спостеріганню за хворими та постраждалими, з 50-х років поглиблювалося розуміння щодо інтеграції інвалідів у суспільство, а в 70-80-ті роки цей напрямок було спрямовано на адаптацію зовнішнього середовища до осіб із фізичними обмеженнями та розробку проблеми професійної адаптації. У країнах Євросоюзу медична реабілітація є окремою, незалежною медичною спеціальністю, яка сконцентрована на просуванні фізичного та когнітивного функціонування, активностей, участі (включаючи якість життя) та модифікацію особистісних та оточуючих (середовище) чинників.
Спеціалісти з медичної реабілітації у своїй роботі базуються на цілісному підході до осіб із гострими та хронічними станами, наприклад, із м’язовоскелетними та неврологічними проблемами, після ампутацій, із дисфункцією тазових органів, кардіо-респіраторною недостатністю та порушеннями внаслідок хронічного болю чи раку. Лікарі-реабілітологи працюють у різноманітних установах - від гострих блоків до суспільних закладів. Вони використовують спеціальні діагностичні інструменти та з реабілітаційною метою застосовують засоби, що включають фармакологічні, фізичні, технічні, освітні та професійні втручання.
На Заході (Європа, США) хворий після операції не лежить 7-14 днів в палаті і не займає ліжко, не витрачають кошти на його харчування, як це відбувається в Україні, а направляють в реабілітаційне відділення, де він займається з лікарем-реабілітологом лише 2-3 години на день. Крім того, науково доведено, що, якщо людина 3 тижні не займається реабілітацією, а просто лежить, вона втрачає близько 30-40% своїх функціональних можливостей і реабілітологу на пізніших термінах важче працювати. У Європі та США в кожній лікарні існують великі реабілітаційні центри, де працюють висококваліфіковані лікарі-реабілітологи. Хворого на 3-4 день після операції направляють туди. Це значно спрощує лікування, економить час хворого і веде до швидшого одужання. В Україні ж хворий після довготривалого перебування в лікарні, сам повинен собі шукати реабілітолога. Латвія, приміром, розпочала реформування реабілітаційної медицини ще 20 років тому. Почали з освіти майбутніх фахівців, на що держава виділила значні обсяги фінансування.Зараз в Латвії функціонують дві системи – санаторно-курортна і нова мультидисциплінарна. У всіх санаторіях створено мультидисциплінарноі команди, які ефективно надають послуги медичної реабілітації, однак, поряд з ними ще залишилися лікарі старої системи. Держава виділяє кошти на впровадження нової методики медичної реабілітації, проте, якщо пацієнт хоче користуватися старими методами, то оплачує ці послуги самостійно», – зазначає Берлінець.
Отож, перспективи у сфері медичної реабілітація Україна має доволі значні. Головне – не просто говорити про це на усіх щаблях влади, а підкріплювати слова діями і доводити початі справи до результативного кінця.
